Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Місцевий суд частково задовольнив позов батька про стягнення аліментів на утримання дитини з інвалідністю та відшкодування моральної шкоди до матері, яка залишила дитину в пологовому будинку – розрахував розмір аліментів у період роботи відповідачки в розмірі 50 % прожиткового мінімуму, а з моменту народження в неї дочки від іншого шлюбу – 30 %; відмовив у вимозі про відшкодування моральної шкоди, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами СК України, які в цьому випадку не допускають стягнення моральної шкоди.
Апеляційний суд скасував рішення суду та частково задовольнив позов, стягнув із матері на користь батька аліменти в розмірі 5 тис. грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, із 12 травня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, стягнув моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду змінив мотивувальну та резолютивну частину постанови апеляційного суду з огляду на таке.
Аналіз ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України можуть субсидіарно застосовуватися для регулювання сімейних відносин.
Компенсація моральної шкоди має відбуватися в будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Обмеження права учасників сімейних відносин на відшкодування моральної шкоди лише випадками, передбаченими п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, істотно звужує їхнє право на захист.
Усвідомлення факту, що рідна мати залишила сина та відмовилась від нього, завдає йому душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у дитини захворювань.
Колегія суддів вважає, що в цій частині факт завдання моральної шкоди дитині доведено, що правильно врахував апеляційний суд. Проте з урахуванням вимог розумності й справедливості Верховний Суд зменшив розмір моральної шкоди.
Щодо вимог про стягнення аліментів, то Верховний Суд зазначив, зокрема, таке.
У цій справі судовий процес тривав із травня 2010 року, тобто майже 10 років, первісно звертаючись до суду, позивач просив визначити розмір аліментів у сумі 2 тис. грн щомісячно до повноліття дитини.
У червні 2010 року районний суд залишив позов батька без розгляду, однак до березня 2017 року, тобто протягом майже 7 років, позивач не цікавився розглядом справи.
У квітні 2017 року він подав апеляційну скаргу на відповідну ухвалу, й апеляційний суд її скасував.
Вказані обставини мають істотне значення для справи.
Позивач неодноразово збільшував розмір вимог про стягнення аліментів, у касаційному порядку визначений апеляційним судом розмір аліментів не оскаржує.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Апеляційний суд при визначенні розміру доходу відповідачки врахував кошти, отримані нею від продажу квартири. Водночас, згідно з висновком, викладеним у постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц, виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів.
Натомість апеляційний суд правильно врахував стан здоров’я та матеріальне становище дитини, загальне матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів іншої дитини, нерухомого майна та грошових коштів.
Верховний Суд постановив стягнути з матері аліменти на утримання малолітнього сина: за період із 12 травня 2010 року до 2 квітня 2017 року в розмірі 2 тис. грн. щомісячно, із 3 квітня 2017 року до досягнення дитиною повноліття – в розмірі 5 тис. грн щомісячно, а також стягнути з неї 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої дитині.
Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 2-3897/10 (провадження № 61-6791св20).
_03_03.png)
