Інформація про стан здоров’я є конфіденційною – КЦС ВС про умови розголошення

Лікар-невропатолог видала направлення до лікаря-психіатра на ім’я позивачки її чоловікові. У направленні, зокрема, містилася інформація про ВІЛ-позитивний статус жінки, тому в позовній заяві до невропатолога та медичного закладу, в якому працює лікар, позивачка просила визнати такі дії незаконними і відшкодувати завдану їй моральну шкоду.

Жінка вказувала, що згоди на розголошення діагнозу вона не надавала, зазначене направлення позбавило її можливості безперешкодно спілкуватися з дітьми, оскільки чоловік уважав, що ВІЛ-позитивний статус створює загрозу для дітей.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки чоловік раніше був обізнаний про діагноз позивачки, невропатолог перенесла відповідну інформацію в направлення із наданої чоловіком позивачки первинної документації – результатів МРТ, тому що вважала цю інформацію професійно необхідною для психіатра.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував попередні рішення, задовольнив позов частково, стягнувши моральну шкоду, та зробив такі правові висновки.

Повага до конфіденційності інформації про стан свого (пацієнта) здоров’я є невід’ємним принципом правових систем країн-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання в таке право не може визнаватися таким, що відповідає ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не виправдане певними важливішими суспільними інтересами.

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні (ч. 1 ст. 286 ЦК України, ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» передача лікарем відомостей про такий діагноз іншим медичним працівникам та лікарням допускається виключно за одночасного існування таких умов:

- надання людиною, яка живе з ВІЛ, у письмовому вигляді усвідомленої інформованої згоди на передачу таких відомостей;

- передача відомостей потрібна лише для цілей, пов’язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ;

- поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

    Позивачка не надавала письмової усвідомленої інформованої згоди на передачу даних щодо її позитивного ВІЛ-статусу іншим медичним працівникам. Тому лікар-невропатолог не мала права передавати лікарю-психіатру інформацію про неї як пацієнта, що є конфіденційною.

Крім того, суди не встановили обставин, що передача інформації про статус позивачки мала істотне значення для її лікування, а так само надання такої інформації іншому лікарю було нагально необхідним.

Також Верховний Суд звернув увагу, що ч. 5 ст. 13 вказаного Закону містить виключний перелік обставин та умов, за яких лікар може розголосити відомості про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам):

- людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням;

- людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.

Такої підстави для розголошення лікарем медичної таємниці, як обізнаність партнера про позитивний ВІЛ-статус другого партнера, ч. 5 ст. 13 зазначеного Закону не містить.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що дії лікаря призвели до порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідачі не довели, що втручання в право на повагу до приватного і сімейного життя було виправданим.

Постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року справі № 205/9115/19 (провадження № 61-10283св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105110286.

Верховний Суд