Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Представники різних судових інституцій, міжнародні й національні експерти та юристи-практики обговорили актуальні питання, пов’язані з функціонуванням судової системи в Україні в умовах воєнного стану, у ході ХІ Щорічного судового форуму «Воєнна трансформація правосуддя», традиційно організованого Асоціацією правників України.
Заступник голови Конкурсної комісії з добору кандидатів у члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Іван Міщенко нагадав, що скоро виповниться рік, як працює Конкурсна комісія. «Початок її роботи був досить активний, але війна перервала цей процес. Влітку навіть були думки, що ми не зможемо продовжувати роботу, проте надання Україні кандидатства в члени ЄС надало нового імпульсу цьому процесу. За цей час члени Конкурсної комісії вивчили 13 828 документів, у тому числі майже 1500 майнових декларацій та приблизно 300 довідок від громадських організацій. Крім того, у відповідь на запити Конкурсної комісії кандидати надавали додатково і ми проаналізували понад 640 пояснювальних документів. За результатами перевірки документів на відповідність вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до конкурсу допущено 301 кандидата. До кінця грудня Конкурсна комісія планує завершити перший етап конкурсу та відібрати 64 кандидати, яких буде допущено до наступного етапу – співбесіди. Вона має відбутися в січні-лютому у форматі онлайн-інтерв’ю, трансляцію якого всі зацікавлені зможуть побачити та почути на ютуб-каналі. У результаті Конкурсна комісія повинна відібрати 32 кандидати, з яких згодом Вища рада правосуддя призначить 16 членів ВККС. Комісія налаштована обрати найкращих», – зазначив заступник голови Конкурсної комісії з добору кандидатів у члени ВККС Іван Міщенко.
Суддя КАС ВС Наталія Блажівська у виступі звернула увагу на нагальну потребу законодавчо закріпити дистанційний формат здійснення правосуддя. Вона нагадала, що судді Верховного Суду ще з початку повномасштабної війни напрацювали відповідний законопроєкт, але він не отримав підтримки Парламенту.
Суддя зазначила, що низка міжнародних правничих організацій, таких як проєкт ЄС «Право-Justice», Вищий адміністративний суд Польщі, Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ), а також закордонні експерти ділилися досвідом і надавали свої напрацювання щодо вдосконалення законодавства та практики розгляду справ онлайн в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідно до стандартів та принципів у галузі прав людини.
За словами спікерки, міжнародні експерти зауважили, що розділ законопроєкту про дистанційне відправлення правосуддя відповідає основній меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій ідеться про дотримання права на справедливий і публічний розгляд справи. Подальше розширення використання онлайн-слухань включно з дистанційною участю суддів, секретарів судів, свідків та експертів або перекладачів, а також надання можливості судді ухвалювати рішення в електронній формі відповідає потребам сучасної судової системи.
Враховуючи, що зараз Україна зазнає активних бомбардувань з боку ворога, існують вагомі об’єктивні причини для того, щоб учасники судових засідань діяли не з приміщень судів, а з віртуальної зали судових засідань. Це не суперечить Конвенції. І це стало звичайною практикою, особливо під час пандемії в низці держав – членів Ради Європи, і ця практика застосовується й надалі.
Наталія Блажівська зауважила, що вже чинна нормативна база передбачає можливість для учасників справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Про популярність такого формату слухань в судочинстві України свідчать цифри: тільки з 24 лютого по 13 вересня 2022 року проведено 102 тис. судових засідань у режимі відеоконференцзв’язку.
Ще один виклик, який виник через обстріли критичної інфраструктури, – це відсутність електроенергії. В цих умовах гостро постало питання можливості здійснювати віддалене підписання процесуальних документів.
Суддя також розповіла, що судді з мирних країн, розповідаючи про свій досвід, запевнюють, що здійснюватимуть дистанційне правосуддя завжди, тому що світ змінився і немає шляхів для повернення до минулого.
Підсумовуючи, Наталія Блажівська зазначила, що прийняття Парламентом закону про дистанційне правосуддя буде повністю відповідати глобальній ідеї Президента про державу в смартфоні.
У межах сесії «Судові процеси про відшкодування збитків з рф» суддя Великої Палати ВС Дмитро Гудима проаналізував проблемні питання судового імунітету рф і деякі ризики виконання в іноземних юрисдикціях рішень національних судів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії. Доповідач зазначив, що в разі звернення в іноземній юрисдикції із заявою про визнання та виконання рішення українського суду про стягнення з рф відшкодування завданої нею шкоди у заявників можуть виникнути труднощі, пов’язані із застосуванням принципу суверенної рівності держав, зокрема судового імунітету держави-відповідача. Як практика Міжнародного суду ООН, так і практика ЄСПЛ, на жаль, посилюють думку про ймовірність появи таких труднощів.
Основні ризики для визнання та виконання за кордоном рішень судів України про стягнення відшкодування шкоди з рф становлять: неналежне повідомлення відповідача у справі про її розгляд; суперечність рішення суду України публічному порядку в іноземній юрисдикції. Тому для того, щоб таке рішення не стало суто декларативним, вкрай важливо застосовувати доступні засоби повідомлення рф про розгляд справи (оголошення на офіційному вебсайті судової влади, електронна пошта) та належно обґрунтовувати обмежений судовий імунітет відповідача.
У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду констатував, що у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її здоров’ю, життю, майну в результаті збройної агресії рф, агресор не користується судовим імунітетом. Суд згадав, зокрема, Європейську конвенцію про імунітети держав і Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності як договори, що відображають тенденцію розвитку міжнародного права стосовно визнання меж, у яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
Надалі – 18 травня цього року – аргументацію обмеженого імунітету рф КЦС ВС вдосконалив у постановах у справах № 760/17232/20 і № 428/11673/19. Вказав, що в разі якщо національні суди не розглядатимуть справи проти агресора, то буде порушене право громадян на доступ до суду. До того ж підтримання судового імунітету рф, яка порушила державний суверенітет України, є несумісним із міжнародно-правовими зобов’язаннями України у сфері боротьби з тероризмом.
«Ці та інші застосовані Верховним Судом додаткові аргументи можна вважати посиленням мотивації, але водночас виникають і нові проблеми. Тому, дбаючи про виконання рішень, суди мають не лише орієнтуватися на ту практику, яку сформував ВС, але й додатково послуговуватися іншими юридичними засобами, передбаченими міжнародним правом, для обґрунтування обмеженого судового імунітету рф», – наголосив Дмитро Гудима.
Так, відповідно до Статуту ООН держава може застосовувати різні правомірні заходи, якщо перебуває в стані самозахисту. Крім того, у схвалених Генеральною Асамблеєю ООН статтях про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння зазначається про можливість відступу від імперативних приписів міжнародного права тоді, коли держава діє в стані самооборони або вживає контрзаходи у зв’язку з міжнародним протиправним діянням. Тож розгляд справ про відшкодування шкоди, завданої агресором, судами України можна розглядати як контрзахід держави, яка перебуває в стані самозахисту через порушення рф встановленої Статутом ООН заборони застосування сили.
Суддя Касаційного кримінального суду у складі ВС Ольга Булейко взяла участь в обговоренні питання державної та індивідуальної відповідальності за злочини, вчинені в Україні. Вона, зокрема, акцентувала на тому, що ухвалення вироку щодо особи, яку визнано винуватою у вчиненні злочину, – основне завдання суду та велика відповідальність, зумовлена вчиненням юридичної дії від імені держави.
Судді ВС, розуміючи, які виклики постали перед ними з лютого 2022 року, не зупиняючи роботи, не залишились осторонь вирішення питань щодо кваліфікації воєнних злочинів, визначення суб’єктів воєнних злочинів та оцінки доказів.
За її словами, оскільки від початку повномасштабної війни Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України зазнали суттєвих змін і були доповнені новими положеннями, перед судами постала низка питань щодо кваліфікації воєнних злочинів, визначення суб’єктів цих злочинів, оцінки доказів тощо.
Актуальним і дискусійним є питання, що таке агресивна війна, хто є суб’єктом злочину, зокрема обстрілів інфраструктури та цивільного населення України, блокування підвезення продуктів харчування цивільному населенню та забезпечення безпеки цивільного населення, яке проживає на тимчасово окупованих територіях. Чи є суб’єктом кримінальної відповідальності за вчинення воєнного злочину командир ДРГ, який віддавав накази про обстріл житлових будинків, де перебувають мирні мешканці.
З огляду на це судді ВС брали активну участь у розробленні підходів до застосування оновленого законодавства, було узагальнено судову практику щодо здійснення спеціальної процедури кримінальних проваджень, досудового розслідування та судового розгляду за відсутності обвинуваченого.
Серед актуальних і дискусійних питань суддя також виокремила проблему визначення поняття агресивної війни і суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України, та кваліфікації злочинів за ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).
Крім того, Ольга Булейко поінформувала, що ККС ВС передав на розгляд ВП ВС справу № 415/2182/20 з огляду на існування протилежних підходів у тлумаченні ст. 437 КК України. Предметом перевірки суду касаційної інстанції у цьому кримінальному провадженні є вирок та ухвала за скаргами захисників, у яких порушується питання, зокрема, про законність цих судових рішень в частині засудження двох осіб за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України. Суть доводів захисників у цій частині зводиться до того, що з огляду на визначення поняття агресії та агресивної війни за міжнародним правом засуджені не є суб’єктами, які можуть нести кримінальну відповідальність за ці злочини.
Положення ст. 437 КК України в чинній редакції забороняють тип поведінки, що називається плануванням, підготовкою або розв’язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участю у змові, що спрямована на вчинення таких дій (ч. 1), та ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (ч. 2).
Таке формулювання диспозицій першої та другої частин зазначеної норми не містить жодних обмежень чи додаткових ознак суб’єкта кримінального правопорушення. Разом із тим з огляду на характер (суть) кримінального правопорушення є дискусійним питання про те, чи можуть бути його суб’єктами, окрім осіб, які спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, також інші особи, безпосередньо задіяні за наказами в заходах щодо виконання дій, передбачених цією статтею, як співучасники.
Існують також питання щодо інституційного забезпечення розгляду кримінальних проваджень за злочини проти національної безпеки, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Тому Верховний Суд неодноразово висловлював підтримку ініціативи створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Неоціненною в цьому контексті є допомога міжнародних інституцій, зокрема Міжнародного кримінального суду. Співробітництво з МКС Україна розпочала у 2014 році, коли Верховна Рада України звернулася із заявою від 25 лютого 2014 року до МКС про визнання його юрисдикції щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року (так звана справа Майдану).
Судді ВС і місцевих загальних судів беруть активну участь у роботі конференцій, круглих столів з питань зміцнення спроможності досудового розслідування та висунення обвинувачення, і координації цієї роботи, зміцнення спроможності суддів розглядати справи щодо міжнародних злочинів, забезпечення справедливості процесу відправлення правосуддя.
У межах сесії «Особливості розгляду окремих категорій справ під час воєнного стану», модератором якої виступив суддя-спікер судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Юрій Чумак, про особливості процедури банкрутства під час війни розповів суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Сергій Жуков.
Спікер детально зупинився на майбутніх законодавчих змінах щодо процедури банкрутства, зокрема на проєкті Закону «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства» (№ 4409), який очікує у Верховній Раді України на друге читання. Він, по суті, є малою реформою процедур банкрутства та неплатоспроможності, що дозволить ліквідувати білі плями та помилки (ним пропонується уточнити значення такого терміна, як «автоматизована система "Банкрутство та неплатоспроможність"» і запровадити такі терміни, як «реальний конфлікт інтересів» та «потенційний конфлікт інтересів» тощо). Також очікує на друге читання проєкт Закону «Про внесення змін до КУзПБ щодо застосування процедур банкрутства у період дії воєнного стану» (№ 7442), яким законодавець намагається спростити ці процедури. На переконання судді КГС ВС, всі вказані законодавчі нововведення позитивно вплинуть на економіку країни і дадуть змогу вдосконалити процедури банкрутства та неплатоспроможності.
Водночас Сергій Жуков зауважив, що нещодавно у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до КУзПБ щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період воєнного стану» (№ 8231), яким пропонується ввести заборону на відкриття проваджень у справах про банкрутство за ініціативою кредиторів та зупинення проваджень, відкритих після 24 лютого 2022 року. На думку спікера, ця спроба штучно втрутитись в існуючі господарські відносини і створити привілеї щодо розрахунків за боргами для певних боржників призведе до суттєвих економічних втрат в Україні та заблокує нормальний господарський обіг. Суддя КГС ВС висловив сподівання, що вказаний законопроєкт не буде включений до порядку денного Парламенту, оскільки по суті він поставить на паузу реалізацію багатьох напрацювань і досягнень та нівелює внесок ВС у покращення сприйняття законодавства про банкрутство через послідовну судову практику, що в кінцевому підсумку допускатиме зловживання у сфері банкрутства.
Крім того, суддя-спікер детально проаналізував судову практику у справах про банкрутство за друге півріччя 2022 року, у яких ВС зробив правові висновки, що усувають низку «білих плям», прогалин і неточностей законодавства, зокрема, щодо:
– сплати судового збору за подання заяви до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство про покладення субсидіарної відповідальності за боргами боржника на третіх осіб (постанова ВС від 20 жовтня 2022 року у справі № 911/3554/17 (911/401/21);
– вирішення ВС ситуації, коли у справі про банкрутство фізичної особи відсутні заяви конкурсних кредиторів із грошовими вимогами до боржника (постанова ВС від 5 жовтня 2022 року у справі № 921/39/21);
– встановлення ВС рамок дослідження заяви щодо неплатоспроможності боржника, який є фізичною особою, з метою забезпечення сталості судової практики та об’єктивності господарського суду у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанова ВС від 2 червня 2022 року у справі № 917/1384/20);
– визначення порядку виключення з реєстру вимог кредиторів юридичної особи у зв’язку з її ліквідацією (постанова ВС від 1 червня 2022 року у справі № 5004/407/12);
– вирішення питання «недоброчесної поведінки» у справах про банкрутство, яке веде до довготривалого перебування справи на стадії розпорядження майном боржника (постанова ВС від 14 липня 2022 року у справі № 925/409/20);
– вирішення правової проблеми, коли закривати позовне провадження в межах справи про банкрутство за наявності відмови від позову позивача, яким виступає арбітражний керуючий (постанова ВС від 16 червня 2022 року у справі № 924/1277/20 (924/636/21).
На думку спікера, вказаними правовими висновками ВС закладає низку основних засад (принципів) судових процесів щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, зокрема принцип:
– економічної доцільності;
– пріоритету процедури реструктуризації боргів (стосується фізичних осіб);
– ліквідації боржника (стосується юридичних осіб) за умови неможливості збереження підприємництва та для справедливого погашення боргів;
– концентрації спорів позовного провадження щодо боржника, його майна в межах справи про банкрутство;
– процесуальної економії;
– безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі;
– конкурсного імунітету кредиторів.
«Незважаючи на повномасштабне військове вторгнення рф, Верховний Суд своєю судовою практикою намагається робити сприйняття законодавства про банкрутство більш зрозумілим і передбачуваним», – сказав Сергій Жуков.
Детальніше із презентацією можна ознайомиться за тут.
Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ганна Коломієць розкрила питання про усиновлення під час війни. Вона наголосила, що ці процедури під час війни набули особливої гостроти та болю, оскільки з’являється все більше дітей-сиріт. Водночас спікерка зауважила, що від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну в різних соціальних мережах з’явилося багато закликів щодо термінового усиновлення та сприяння в цьому начебто з добрими намірами. Тому, запобігаючи наслідкам таких псевдопослуг, судді КЦС ВС ще з березня 2022 року почали висвітлювати це питання через соціальні мережі.
Так, усиновлення дитини має здійснюватися виключно в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних і гармонійних умов життя, тому спрощення або пришвидшення цієї процедури є неможливим, оскільки наслідком такого «спрощення» може бути недотримання або порушення прав дитини.
Під поняттям «найвищі (найкращі) інтереси дитини при усиновленні», якими керуються суди при розгляді таких справ, по-перше, мається на увазі право дитини на виховання батьками або, за їх відсутності, іншими родичами дитини. Тобто в умовах війни, коли дуже важко з’ясувати реальну ситуацію з батьками дитини (вони загинули чи живі, пропали безвісти або, можливо, поранені, за відсутності перевіреної інформації про місцезнаходження батьків чи інформації про інших родичів дитини, які виявили бажання піклуватися про неї), є ризик порушення права дитини на збереження зв’язків із сім’єю.
По-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Цей критерій перевірки стосується перш за все тих осіб, які виявили бажання усиновити дитину, починаючи з того, чи можуть вони бути усиновлювачами, чи перебувають на обліку осіб, які бажають усиновити дитину, і чи реально здатні в усіх сенсах стати батьками дитині, дати їй любов, повагу і розуміння, забезпечити матеріально, піклуватися про гармонійний розвиток її особистості. Цей критерій безпечного благополучного середовища надважливий, від нього залежить життя та здоров’я дитини, а тому він не може бути з’ясований поверхово, а потребує ретельної перевірки, що також виключає «терміновість» та «спрощену» процедуру.
По-третє, необхідне з’ясування згоди дитини на усиновлення, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити (ч. 1 та 3 ст. 218 СК України). Крім того, в умовах воєнного стану усиновлення дітей може проводитися лише в тих регіонах, де не ведуться воєнні дії, де працюють служби у справах дітей і суди, і тільки стосовно до дітей, обставини життя батьків чи інших родичів яких вдалося встановити.
Спікерка також нагадала, що дітям, які позбавлені батьківського піклування, можливо допомогти не у формі усиновлення, а у формі тимчасового влаштування дитини під опіку, піклування в сім’ю родичів, друзів, знайомих, у сім’ю патронатного вихователя. Однак у будь-якому разі влаштування дитини в сім’ю провадиться через Службу у справах дітей.
Однією з актуальних нині проблем при розгляді справ цієї категорії суддя КЦС ВС назвала те, що в Україні він відбувається за участю присяжних, що призводить до затягування розгляду справ цієї категорії, тим більше під час війни, коли значна кількість наших громадян вимушено виїхала за межі України або переїхала до інших областей. Так, проблеми починаються із затвердження складу присяжних, коли, наприклад, місцева рада не встигла затвердити список присяжних на відповідний період, або вже затверджені присяжні виїхали за межі місця свого проживання. Дуже часто відбувається зрив судових засідань через неявку присяжних. Таким чином, пропозиція виключити участь присяжних у справах про усиновлення давно назріла і потребувала законодавчих змін. Вже прийнятий у другому читанні та перебуває на підписі у Президента України проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв’язку з утворенням Державної служби України у справах дітей». Якщо цей законопроєкт набере законної сили з 1 січня 2023 року, то справи цієї категорії розглядатимуться без участі присяжних, а лише судом, що суттєво полегшить і пришвидшить процес їх розгляду, оскільки у такому випадку все буде залежати лише від завантаженості суду. Однак цим законопроєктом внесені зміни про те, що в зазначених справах буде брати участь прокурор, але як саме – закон поки що не регулює. «Відсутність присяжних у складі суду при розгляді справ про усиновлення значно прискорить процесуальний розгляд цієї категорії справ. Усі судді, які розглядають такі справи, усвідомлюють їх важливість для долі дитини, тому намагаються максимально оперативно їх розглядати, водночас прискіпливо вивчають відповідність усиновлювачів усім вимогам, що визначені для них законом», – наголосила Ганна Коломієць.
Суддя торкнулася й проблематики розгляду справ щодо скасування усиновлення, що також мали місце у КЦС ВС. Звернула увагу на високу чутливість вказаного питання, складність цієї категорії справ, що вимагає особливої уваги суду та ретельного вивчення обставин кожної конкретної справи, які не повторюються та є відмінними в кожній справі. Зазначила, що в більшості випадків позов усиновителів про скасування усиновлення розглядається одночасно з позовом Служби у справах дітей про позбавлення усиновителів батьківських прав.
З відеозаписом події можна ознайомитися за посиланням: https://youtu.be/cIbvfYLbJuA та https://youtu.be/nlw0MWGQpoY.
_03_03.png)
