Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
23 листопада Конституційний Суд України постановив рішення за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо неконституційності положень речення третього частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України. Про це йдеться на сайті омбудсмена.
Оскаржуване положення передбачає, що під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження вважається продовженим у разі відсутності клопотань сторін кримінального провадження про зміну чи скасування таких заходів, обраних під час досудового розслідування.
«Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 р., є знаковим для розвитку правової системи України. По-перше, Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду щодо обґрунтованості рішень судів про тримання під вартою за ст. 5 Конвенції з прав людини для мотивації свого рішення», – зазначено у повідомленні.
Це означає, що положення Конституції України, які кореспондують положенням Конвенції з прав людини, імпліцидно містять вимоги за рівнем не нижчим, ніж ті, що передбачаються Конвенцією та розтлумачуються в практиці Європейським судом з прав людини. Відповідно, судові рішення, які суперечать правовим позиціям Європейського суду з прав людини, з великою ймовірністю суперечать й вимогам Конституції України. Це важливо враховувати в аспекті використання інституту конституційної скарги під час захисту своїх прав, зауважує омбудсмен.
По-друге, Конституційний Суд України вказав, що суд, який продовжує або обирає запобіжний захід за відсутності вмотивованого подання прокурора, не є безстороннім судом, оскільки фактично виконує функцію прокурора.
Секретаріат Уповноваженого з прав людини також наголошує водночас, що право людини на свободу є одним із найцінніших прав в демократичному суспільстві. Недотримання законодавчих положень при обмеженні свободи людини є однозначним порушенням вказаного права («Галь проти України»). Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин («Хайредінов проти України»).
В тих справах, коли обставини справи, які б могли виправдати тримання особи під вартою, можливо й існували, але не були згадані в судовому рішенні, констатується порушення права на свободу («Биков проти Росії»).
_03_03.png)
